Минка - митець та видатний діяч України 20 сторіччя.
Cвіт природи, ЇЇ різноманітність і краса навряд чи лишають когось байдужим. Живописні твори київського художника Олександра Минки не тільки вносять у будь-який інтер’єр аромат квітів, лугів і лісів чаруючої української землі, але й заворожують особливою поезією, ліричним настроєм, елегійною музикальністю. Минці властивий дар - відчуття кольору, чи то яскраві барви осені, чи напівтони туманної далечини, або тонкі градації в зимових пейзажах — скрізь ми бачимо професіональне володіння кольором, а також природне почуття колориста.
Мотиви пейзажів Минки найрізноманітніші: групи дерев, водоймища, човни, сільські мотиви, церкви, одинокі хати, дерева. деякі сільські мотиви наближаються до жанрової картини, але і в них митець лишається передусім пейзажистом. При цьому автор не тільки передає стан природи в ту чи іншу пору року чи дня, але й наповнює твір своїми емоціями, своїми почуттями, які мимоволі передаються глядачеві.

Особливу групу складають міські пейзажі, переважно види Києва. Композиційний дар художника виявляється тут в умінні знайти ракурс, точку огляду, масштаб, пропорційне співвідношення неба — землі, близьких і дальніх планів.

Минка продовжує класичну традицію пейзажного живопису. І, не зважаючи на віяння моди, залишається вірним їй — і собі. Традиційний він і в натюрмортах, постійно віднаходячи в цьому жанрі невичерпні можливості і композиційні, і колористичні.

Якщо простежити творчий шлях митця, можна помітити, що в ранніх пейзажних роботах він ще знаходиться під сильним впливом натури. Йому важко знайти композиційну домінанту, зосередитися на ній. Другорядні деталі часом сперечаються з основним мотивом. Поступово він долає ці недоліки. Звернення до сюжетних колізій, до урбаністично-виробничих мотивів очевидно не дає задоволення, хоча Минка іноді звертається до них. В цьому ряді заслуговують на увагу "Тиша у брестській фортеці" (1982), "Квітучий Київ" (1987), "Андріївський узвіз" (1989). приваблюють художника пам’ятки архітектури ("Золоті ворота, 1988; "Втрачений дзвін", 1989), пам’ятки історії ("Партизанська землянка", 1975; "Ехо війни", 1983; "3ов пам’яті", 1987 та ш.), але і в них автор лишається передусім пейзажистом.

Хоча Минці довелось побувати в багатьох живописних місцях,— Бєларусь, Смоленщина, Карпати та ін., найбільше його хвилюють пейзажі центральної України, де уважне око художника відшукує у здавалося б звичних пейзажах групу дерев чи живописний ландшафт, які потім, перетворені художником і обрамлені, набирають особливої виразності.

Минка постійно працює на пленері. Але завершене полотно чи пастель з’являються уже в майстерні. Саме тут він ще й ще раз переживає той стан, який збудив у ньому той чи інший мотив. Тут безпосередність і природність етюда поєднуються з відпрацьованістю і завершеністю, а швидкоплинний настрій змінюється на глибоке переживання.

З роками художник працює все впевненіше, підкоряючи собі натуру. Все більше уваги приділяє він побудові перспективи, тональній розробці планів. "Оживають" небо, вода. Все більшого значення надає він світло-тіньовим ефектам, сонячним полискам. Панорамні пейзажі ніби наповнюються повітрям. У багатьох роботах відчувається його рух, свіжість весняного вітру ("Рання весна", 1988) або холод зими, що не хоче відступати ("Березневий сніг", 1984), спека минаючого літнього дня ("Літній вечір"), або пронизуюча вологість глибокої осені ("В Карпатах").

Художник віддає перевагу весняним і осіннім мотивам. У деяких випадках він застосовує гамму контрастних кольорів, але частіше колорит його пейзажів побудований на м’яких напівтонах, ніжних нюансах і відтінках сіро-зеленого, холодного зеленого. Особливим ліризмом сповнені туманні далі природи, що пробуджується від зимового сну.

Присутність людини в деяких пейзажах лише підкреслює величезність всесвіту, широчінь просторів землі. У багатьох пейзажах відчутний особливий національний колорит, часом милування окремими мотивами. Ці твори не можуть не пробудити в душі хвилювання у одних, спогад про рідний край — у інших. Деякі характерні деталі говорять лише про недавню присутність людини — скирти соломи, човни, запряжений кінь і т. д. Це "олюднення" мотивів природи надає роботам Минки особливої теплоти. Навіть найпростіші невибагливі мотиви пробуджують інтерес художника. Відчуття цінності миті земного буття, бажання зафіксувати хвилюючу чарівність будь-якого стану природи допомагає йому навіть у подібних чи повторюваних мотивах відкривати тривожну принаду новизни, пробуджувати у глядача бажання у знайомому і баченому пізнавати незвідане.